во буркнув він.Іка трохи спантеличилась.— То яка ж твоя справа? — спитала вона.Горошок нічого не відповів, лише підійшов до вікна, звідки було видно подвір’я.Подвір’я мокло під дощем. У протилежному його кутку вилискував мокрим коробом автомобіль — “інвалід”. Здалеку, в тіні високого муру, він здавався темний та лискучий, як замолоду.Довго Горошок придивлявся до нього. Іка вже зрозуміла, що пильна справа зв’язана з цим таємничим автомобілем, але Горошкове мовчання знову її роздратувало. Вона відійшла од вікна і ввімкнула радіоприймач. На шкалі поволі заясніло магічне зелене око.— Зараз буде передача для дошкільнят, — сказала Іка. — Хочеш послухати?Але Горошок так безтямно глянув на неї, ніби й не чув тієї насмішки.— Сьогодні він знов сам увімкнув мотор, — стиха мовив він.— Хто?— Він, — Горошок кивнув головою надвір.Іка відчула, що блідне, проте знову знизала плечима.— Не вірю.Але Горошка цього разу зовсім не обходило, вірить вона чи ні. І саме це й переконало Іку, що він не вигадує.— Коли я повертався додому, — розповідав Горошок, — то навмисне підійшов придивитись. Всі кажуть, це мотлох… і навіть гірше мотлоху. А коли я підійшов і зазирнув до середини, то він…— То що? — в Іки перехопило дух.— Він раптом увімкнув мотора і…— І що?Горошок нахилився, щоб ніхто, опріч Іки, не міг його чути.— …і навіть, — зашепотів він, — показав стрілкою поворот, наче збирався виїхати з подвір’я.Запала мовчанка.За вікном порощив дощ у короб автомобіля, що тьмяно лискотів у кутку двора. Було дуже тихо. Горошок та Іка дивилися в вікно. Нарешті Іка глибоко зітхнула.— Що ж це означає? — спитала вона.Горошок знизав плечима. Тоді Іка почала терти носа вказівним пальцем, так завжди робив її батько, коли говорив, що в нього “є ідея”.Потім вона мовил
Навигация с клавиатуры: следующая страница - или ,
предыдущая -
