Привид іде по землі читать онлайн

…— Ви все глибше поринаєте в землю! — закричав я. — Треба щось робити! Я покличу людей.— Все даремно, — байдуже махнув рукою привид. — Не можу. Якби поспати… Пізно… вже… Але я… мушу розповісти… Слухайте мене… тільки одна умова… ви виконаєте… моє прохання. Я вірю… вам… у вас хороше обличчя…Він почав говорити. І скоро я забув, де я, що зі мною, не помічав того, що оповідач поглинається ґрунтом. Мене захопило страшне оповідання про трагедію цієї людини. Незвичайні, фантастичні події яскраво, зримо повстали переді мною.
Крізь ворота смерті
Хмара з моря
— Даремно сподіваєшся, Алессандро… Звідси не втечеш.У зіницях Алессандро спалахнули недобрі вогники. Він крізь зуби процідив:— А я й не збираюся втікати. Хто тобі сказав таке?— Бачу… Не сліпий… Озираєшся весь час, ніби зацькований вовк.Алессандро витер піт, що рясно виступив на чолі, передихнув, спершись на лом. Гостро поглянув на старого Міаса. Біс його знає, може, він і добрий чоловік. Привітно зиркають з-під навислих сивих брів глибоко запалі очі, дружньою посмішкою освітлюється зморшкувате, пожовкле обличчя. Але довіряти не можна. Навколо багато продажних душ — “лопатників”, як їх називають в каторжному таборі Вальнера-П’єха. Прошепочеш слово — воно зразу відгукнеться біля старшого наглядача. Отож треба притримувати язик…— Боїшся? — сумно запитав Міас. — Даремно! Я за двадцять років нікого не продав.— Ти двадцять років?.. Тут?.. — вражено прошепотів Алессандро. — Як же ти…— Як я витерпів? — іронічно кинув Міас. — Ось так, як бачиш… Засуджений довічно… І ти теж…— Що я? — гостро перебив Алессандро.— Витерпиш… Звикнеш.— Ніколи! Нізащо! — палко гукнув Алессандро.— Тихо! — злякано озирнувся старий каторжник. — Почують!.. Не дуже підскакуй. Нічого тут не поробиш. Шляху з Вальнер