ки, дуже соромився свого «дівчачого» прізвища, не любив звертання «пане», надаючи перевагу стандартному «ім’я та по батькові», і спеціалізувався у галузі пластичної хірургії, що, як не крути, було вкрай далеко від порятунку життів. У своїх мріях Ігор бачив себе чимось середнім між митцем, благородним лицарем та ченцем-цілителем. Більшість колег тихо підсміювалися над його фантазіями, звісно, поза очі, проте Дарина категорично не поділяла загальних веселощів, і взагалі не бачила у цьому приводу для сміху. Що такого, коли лікар ставиться з душею до своєї роботи?.. Адже не тільки зарозумілі багатії потребують таких послуг! Трапляється, що хтось після аварії чи там якоїсь пожежі й жити не хоче, дивлячись на себе у дзеркало! А повертати людям втрачену красу — що може бути романтичнішим!
Дарина з Ігорем зустрічалися вже три роки. Майже три роки, як часто уточнював Ігор. Дарині здавалося, що вона з першого погляду закохалася у цього високого красеня-блондина із теплими жовто-карими очима, хвилястим волоссям та глибоким, ледь хрипкуватим голосом. Закохалась, та довший час тримала ці почуття при собі, і лише серце солодко завмирало, щойно вона помічала його постать десь у палаті. Дарина задивлялася на нього півроку, маючи ледь не за напівбога. Це все, що вона могла собі дозволити. Думала, що тільки це й дозволятиме собі надалі. Але одного прекрасного травневого вечора, під кінець виснажливого чергування, коли Даруся від утоми аж хиталася, Ігор запросив її на каву.
— Вам не завадить трохи збадьоритись, — констатував він.
Ігор ще довго казав їй «ви», і ця шляхетна стриманість неймовірно подобалась Дарині. А те, що вони тримали свої стосунки у секреті від усіх, лише додавало особливого шарму і таємничого флеру їхнь
Дарина з Ігорем зустрічалися вже три роки. Майже три роки, як часто уточнював Ігор. Дарині здавалося, що вона з першого погляду закохалася у цього високого красеня-блондина із теплими жовто-карими очима, хвилястим волоссям та глибоким, ледь хрипкуватим голосом. Закохалась, та довший час тримала ці почуття при собі, і лише серце солодко завмирало, щойно вона помічала його постать десь у палаті. Дарина задивлялася на нього півроку, маючи ледь не за напівбога. Це все, що вона могла собі дозволити. Думала, що тільки це й дозволятиме собі надалі. Але одного прекрасного травневого вечора, під кінець виснажливого чергування, коли Даруся від утоми аж хиталася, Ігор запросив її на каву.
— Вам не завадить трохи збадьоритись, — констатував він.
Ігор ще довго казав їй «ви», і ця шляхетна стриманість неймовірно подобалась Дарині. А те, що вони тримали свої стосунки у секреті від усіх, лише додавало особливого шарму і таємничого флеру їхнь
Навигация с клавиатуры: следующая страница -
или ,
предыдущая -