6lib.ru - Электронная Библиотека
Название книги: Голодна весна
Автор(ы): Іван Кирій
Жанр: Современная проза
Адрес книги: http://www.6lib.ru/books/golodna-vesna-226527.html
Розділ перший. «СІЛЛЮ ГОЛОДУ НЕ ВГАМУЄШ»
Я в хаті сам-один. Сиджу на холодній лаві біля застільного вікна й дивлюся в маленьку каламутну шибку на грязьку вулицю. Спершу вона стала грязькою од талого снігу, а потім пройшли рясні дощі, й тепер нею ні проїхати, ні пройти, не вулиця – болото.
А якраз навпроти нашої хати ще й величезна, глибока калюжа. Щоб обминути її, треба йти попід самісінькою хатньою стіною, по глиняній призьбі, яка, на диво, ще не розкисла від сирості й не обвалилася.
Мені цікаво дивитись, як ідуть мимо вікна люди. Хто на вигін, до крамниці, хто в сільраду чи контору колгоспу, хто ще кудись.
Потім вони вертаються назад. Одні щось несуть під пахвою чи просто в руках, інші без нічого. Всі заклопотані, з опущеними плечима, забрьохані. Я їх усіх знаю. І вони мене знають. Деякі навіть кивають мені головою, щось кажуть. Що – я не розбираю, не чути, але теж хитаю їм у відповідь головою. І мені веселіше від того, що я бачу людей, бо одному в хаті нудно. Та ще й у поганенько протопленій, уже немає га
Название книги: Голодна весна
Автор(ы): Іван Кирій
Жанр: Современная проза
Адрес книги: http://www.6lib.ru/books/golodna-vesna-226527.html
Розділ перший. «СІЛЛЮ ГОЛОДУ НЕ ВГАМУЄШ»
Я в хаті сам-один. Сиджу на холодній лаві біля застільного вікна й дивлюся в маленьку каламутну шибку на грязьку вулицю. Спершу вона стала грязькою од талого снігу, а потім пройшли рясні дощі, й тепер нею ні проїхати, ні пройти, не вулиця – болото.
А якраз навпроти нашої хати ще й величезна, глибока калюжа. Щоб обминути її, треба йти попід самісінькою хатньою стіною, по глиняній призьбі, яка, на диво, ще не розкисла від сирості й не обвалилася.
Мені цікаво дивитись, як ідуть мимо вікна люди. Хто на вигін, до крамниці, хто в сільраду чи контору колгоспу, хто ще кудись.
Потім вони вертаються назад. Одні щось несуть під пахвою чи просто в руках, інші без нічого. Всі заклопотані, з опущеними плечима, забрьохані. Я їх усіх знаю. І вони мене знають. Деякі навіть кивають мені головою, щось кажуть. Що – я не розбираю, не чути, але теж хитаю їм у відповідь головою. І мені веселіше від того, що я бачу людей, бо одному в хаті нудно. Та ще й у поганенько протопленій, уже немає га
Навигация с клавиатуры: следующая страница -
или ,
предыдущая -