Очі втіхою палали.
Довго й лицар слухав пісню, Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
II
Сам поет сидів в хатині,
Літнім вечором пізненько Сам поет сидів в хатині, Він просидів в самотині.
Слухав співів, що лунали
Тож сидів поет в віконці, Слухав співів, що лунали У хатину долітали.
Налетіла літня нічка;
Співи стихли, потім хутко Налетіла літня нічка; Гомоніла бистра річка.
Прислухавсь до того шуму,
І поет в своїй хатині Прислухавсь до того шуму, Він таємну думав думу.
На коні до його хати
Тільки чує — хтось під'їхав На коні до його хати Почала чиясь бряжчати.
Хтось помалу підступає.
Що за диво! Під віконце Хтось помалу підступає. Невідомого питає. —
Помиливсь ти, любий друже!»
Якщо злодій, то запевне Помиливсь ти, любий друже!» Маю справу, пильну дуже…»
«Я, Бертольдо, лицар з гаю».
«Хто ж се «я»?» — поет питає. «Я, Бертольдо, лицар з гаю». «А, мисливий! Знаю, знаю!
Хоч у мене трошки темно,
Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трошки темно, Не палю вогню даремно;
І добув вогню з кресала.
Та для гостя запалю вже». І добув вогню з кресала. Владаря Бертольда стала.
Став тут лицар і — ні слова.
«Добрий вечір!» — «Добрий вечір» Став тут лицар і — ні слова. Тая пильная розмова.
Далі вже поет озвався.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» — Далі вже поет озвався. «Я, мій друже, закохався…»
«Що ж на се тобі пораджу?
Тут поет йому говорить: «Що ж на се тобі пораджу? Може, чим тебе розважу».
Каже лицар, — вдень і вночі
«Закохався я і гину, — Каже лицар, — вдень і вночі Ясні оченьки дівочі».
То за ручку та й до шлюбу!»
«Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!» Інший хтось дівчину любу!
Кожен вечір я приходжу,
Під балкон моєї донни Кожен вечір я приходжу, Цілу нічку я проводжу.
Я відпо
Довго й лицар слухав пісню, Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
II
Сам поет сидів в хатині,
Літнім вечором пізненько Сам поет сидів в хатині, Він просидів в самотині.
Слухав співів, що лунали
Тож сидів поет в віконці, Слухав співів, що лунали У хатину долітали.
Налетіла літня нічка;
Співи стихли, потім хутко Налетіла літня нічка; Гомоніла бистра річка.
Прислухавсь до того шуму,
І поет в своїй хатині Прислухавсь до того шуму, Він таємну думав думу.
На коні до його хати
Тільки чує — хтось під'їхав На коні до його хати Почала чиясь бряжчати.
Хтось помалу підступає.
Що за диво! Під віконце Хтось помалу підступає. Невідомого питає. —
Помиливсь ти, любий друже!»
Якщо злодій, то запевне Помиливсь ти, любий друже!» Маю справу, пильну дуже…»
«Я, Бертольдо, лицар з гаю».
«Хто ж се «я»?» — поет питає. «Я, Бертольдо, лицар з гаю». «А, мисливий! Знаю, знаю!
Хоч у мене трошки темно,
Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трошки темно, Не палю вогню даремно;
І добув вогню з кресала.
Та для гостя запалю вже». І добув вогню з кресала. Владаря Бертольда стала.
Став тут лицар і — ні слова.
«Добрий вечір!» — «Добрий вечір» Став тут лицар і — ні слова. Тая пильная розмова.
Далі вже поет озвався.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» — Далі вже поет озвався. «Я, мій друже, закохався…»
«Що ж на се тобі пораджу?
Тут поет йому говорить: «Що ж на се тобі пораджу? Може, чим тебе розважу».
Каже лицар, — вдень і вночі
«Закохався я і гину, — Каже лицар, — вдень і вночі Ясні оченьки дівочі».
То за ручку та й до шлюбу!»
«Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!» Інший хтось дівчину любу!
Кожен вечір я приходжу,
Під балкон моєї донни Кожен вечір я приходжу, Цілу нічку я проводжу.
Я відпо
Навигация с клавиатуры: следующая страница -
или ,
предыдущая -