Автограф для слідчого читать онлайн

справу в свої руки, що й казати, він сам теж на початку тридцятих років був не старший за цих хлоп­чаків.
Отець Людвіг вийшов із-за дерева, махнув рукою послушникові, щоб зник. Посміхнувся і вклонився відвідувачеві, зробив жест, який можна було сприй­няти як бажання благословити, та молодик ніяк не одреагував на нього, й ченець указав йому на лавку попід кипарисом.
Карл зачекав, поки ченець сяде, й опустився поруч.
Отець Людвіг дивився не дуже люб’язно, хоч і на­магався заховати погляд. Весь вигляд його обличчя, видовженого, гострого, буцімто сокира, породжував неприємні асоціації: здавалось, монах прагнув з задоволенням розрубати свого співбесідника. Дивився на Карла очікувально, морщив чоло, навіть на його лисому черепі заворушилася шкіра.
Карл ще ніколи не бачив такого і, вражений, не відводив очей. Певно, йому слід було починати розмо­ву, та сидів, наче язик прилип до піднебіння.
Отець Людвіг перший порушив мовчанку:
— Мені передавали, що ви маєте якусь справу…
Карл озирнувся по боках і, нікого не побачивши, присунувся до ченця й запитав пошепки:
— Чи бачили ви чорний тюльпан?
Якась тінь майнула в очах отця Людвіга. Та лише