6lib.ru - Электронная Библиотека
Название книги: А народ війни не хоче
Автор(ы): Остап Вишня
Жанр: Классическая проза
Адрес книги: http://www.6lib.ru/books/a-narod-v_yni-ne-hohe-153218.html
«Шершень»
Сиділи ми з Домахою Петрівною у садку під грушею. Сиділи ми на горбочку, видно було за садком підмет, на підметі зеленів конопляний килим, за підметом голубіла річечка.Надходив вечір, тьохкав соловейко, цвіла, аж шаленіла з того цвіту, груша, одцвітали вишні, витикалися на вгороді з пухкої чорноземлі картопля, у гнізді, що ото на стовпі на колесі, гріла чорногузиха майбутніх чорногузенят, ласкаво під тином квоктала квочка, скликаючи жовтеньких курчат, що тільки позавчора поскидали з себе яїчну шкаралупу, мекало в загончикові коли-не-коли телятко, сумуючи за мамою, що не прийшла ще з паші… Прогуркотів вулицею трактор, прогув угорі «Лі», прямуючи на Київ, а ми з Домахою Петрівною сиділи, балакали.Кожен, значить, робив своє діло.Почувши «Лі», Домаха Петрівна промовила:— Не літала! Зроду не літала!— А ви, — кажу, — полетіть.— Боюсь. Дуже високо. Якби трішки нижче, полетіла б.Домаха Петрівна дійшла вже того віку, коли:— Е! Вже недобачаю нитку в голку встромити. Як хто встромить, то ще
Название книги: А народ війни не хоче
Автор(ы): Остап Вишня
Жанр: Классическая проза
Адрес книги: http://www.6lib.ru/books/a-narod-v_yni-ne-hohe-153218.html
«Шершень»
Сиділи ми з Домахою Петрівною у садку під грушею. Сиділи ми на горбочку, видно було за садком підмет, на підметі зеленів конопляний килим, за підметом голубіла річечка.Надходив вечір, тьохкав соловейко, цвіла, аж шаленіла з того цвіту, груша, одцвітали вишні, витикалися на вгороді з пухкої чорноземлі картопля, у гнізді, що ото на стовпі на колесі, гріла чорногузиха майбутніх чорногузенят, ласкаво під тином квоктала квочка, скликаючи жовтеньких курчат, що тільки позавчора поскидали з себе яїчну шкаралупу, мекало в загончикові коли-не-коли телятко, сумуючи за мамою, що не прийшла ще з паші… Прогуркотів вулицею трактор, прогув угорі «Лі», прямуючи на Київ, а ми з Домахою Петрівною сиділи, балакали.Кожен, значить, робив своє діло.Почувши «Лі», Домаха Петрівна промовила:— Не літала! Зроду не літала!— А ви, — кажу, — полетіть.— Боюсь. Дуже високо. Якби трішки нижче, полетіла б.Домаха Петрівна дійшла вже того віку, коли:— Е! Вже недобачаю нитку в голку встромити. Як хто встромить, то ще
Навигация с клавиатуры: следующая страница -
или ,
предыдущая -