пiпеткою рiдини i капнув у воду. Крапельки тi вiдразу ж розчинилися, вода лишилася, якою була. Вiн випив її, витер хусточкою губи. - От i все, Мар'яночко, тепер менi до завтрашнього ранку спати не захочеться. Дiвчинка подивилась на нього недовiрливо: - Нiскiлечки? - I на макове зерно. Оце пiду в своїх справах, а вночi читатиму, писатиму... - Дурите. - Ось побачиш. - А менi можна? - От чи можна дiтям - цього не знаю. Це ще медики мусять перевiрити. Та воно й не смачне. - А... пенсiонерам? - Дорослим усiм корисно. Ну, гаразд, Мар'яночко, поговоримо потiм, бо менi треба до мiста. Дiвчинка вийшла з кiмнати якась замислена, подивилася на годинника, що висить у кухнi на стiнi. В цей час дверцята в ньому вiдчинилися, виглянула дерев'яна зозулька i почала: ку-ку, ку-ку, ку-ку... "Скоро обiд!" - радiсно i разом з тим тривожно подумало дiвча. Пiсля обiду Iван Йосипович за звичкою почвалав до дивана, Катерина Митрофанiвна сiла на кухнi церувати панчохи, а Мар'янка все товклася бiля неї, чомусь не поспiшаючи у двiр до подруг. Часто прохиляла дверi i крадькома заглядала до дiдуся. А з Iваном Йосиповичем робилося щось незрозумiле. Нiяк не мiг заснути! I лiг, як завжди - голова на однiй качалцi,
Навигация с клавиатуры: следующая страница - или ,
предыдущая -
